Про клініку

home_1_0-300x199-1

Історія «Клініки мікрохірургії та реконструктивної хірургії верхньої кінцівки починається» з вересня 1982 року, коли під керівництвом старшого наукового співробітника к.м.н. Івана Гавриловича Антонюка була відкрита клініка „Травматології для дорослих”.

І.Г. Антонюк взяв у клініку молодих фахівців: — Володимира Григоровича Лєскова, Андрія Петровича Лябаха, Сергія Семеновича Страфуна та Ігоря Миколайовича Курінного, які щойно закінчили медичний інститут і практично не мали досвіду лікування травматологічних хворих, і Іван Гаврилович для молодих фахівців став першим вчителем, який заклав фундамент їх майбутньої діяльності.
Того ж року до роботи в клініці долучились молоді фахівці: — Гайович Володимир Іванович, який закінчив клінічну ординатуру з мікрохірургії в Науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної хірургії, та к.м.н. Олександр Степанович Мовчан, який до цього працював у клініці кістково-гнійної хірургії.

З того часу фахівці відділу активно розпочали розвиток мікрохірургічного напрямку відділення.

Іван Гаврилович дуже дбайливо, але з величезними вимогами ставився до співробітників та навчав їх всім аспектам лікарської та хірургічної діяльності: відповідальне та сумлінне ставлення до хворих, вивчення теоретичних аспектів травматології та ортопедії, відпрацьовування практичних навичок (починаючи з накладання гіпсових пов’язок і закінчуючи складними хірургічними елементами). Невід’ємною частиною навчання та підготовки до складних хірургічних втручань була систематична робота у морзі, де досконало відпрацьовувалась хірургічна техніка підйому складних тканинних комплексів, досконало вивчалась топографія судинно-нервових утворів.

Багато хвилювань було коли до клініки у вересні 1982 р. поступили перші пацієнти з різноманітною ортопедо-траматологічною патологією.
Клінічний розбір

Вже 19.07.1983 року була підготовлена та виконана перша мікрохірургічна операція відділу — заміщення дефекту великогомілкової кістки до 15 см трансплантатом малогомілкової кістки на судинній ніжці. Вісімнадцятигодинну операцію робили всім колективом, у дружньому єднанні та надзвичайному напруженні сил та волі. У 1984 – 1985 роках інститут щотижня здійснював ургентні чергування та приймав травматологічних хворих, зазвичай із тяжкими, множинними ушкодженнями. Співробітники клініки (тоді ще «Травматології для дорослих») приймали активну участь у наданні допомоги цим пацієнтам, що було доброю школою, в якій вигартовувались основи їх подальшого професійного зростання. По праву можна вважати, що у клініці були сформовані та впроваджені основні засади мікрохірургії в ортопедії та травматології на Україні.

У період становлення клініки Іван Гаврилович намагався передати свій багатий досвід молодим співробітникам, залучивши їх до активної асистенції на складних ортопедичних втручаннях, та надавав цінну можливість оперувати самостійно.

Відтоді у клініці було заведено правило, яке зобов’язувало ретельно готуватись до клінічного розбору, докладно доповідати хворого та вести активну полеміку щодо лікування кожного з пацієнтів. Від лікарів Іван Гаврилович вимагав вивчення глибоких теоретичних аспектів ортопедичної патології та постійно контролював рівень практичної підготовки своїх учнів на анатомічних препаратах.

Під час керування клінікою Антонюком В.І активно розроблялись наступні наукові напрямки:

  • удосконалення лікувально-відновлювальних заходів при внутрішньо-суглобових переломах нижніх кінцівок;
  • удосконалення лікування хворих з наслідками тяжких травм та ішемічних контрактур верхніх кінцівок з використанням мікрохірургічної техніки;
  • відновні втручання на сухожилках та нервах при застарілих травмах кисті та передпліччя;
  • пересадка вільних шкірних клаптів за допомогою мікрохіругічної техніки;
  • катетеризація лімфатичних судин та ендолімфатичне введення антибіотиків для профілактики інфекцій у хворих з відкритими переломами нижніх кінцівок;
  • застосування апаратів зовнішньої фіксації при відкритих переломах кінцівок;
  • застосування апаратів Волкова-Оганесяна для розробки рухів при контрактурах ліктьового та колінного суглобів;
  • розробка вітчизняного атравматичного шовного матеріалу для проведення мікрохірургічних операцій.

Наукову діяльність клініки уже в перші роки існування клінікою було висвітлено на безлічі доповідей на Всесоюзних та Республіканських з’їздах, конференціях та наукових товариствах, отримано 4 авторських свідоцтва, надруковано чимало наукових праць у різноманітних фахових журналах.

Під час керівництва Антонюка І.Г. розпочали працювати над кандидатськими дисертаціями Гайович В.І., Куріний І.М., Лябах А.П., Страфун С.С.

Гіркою втратою для клініки була раптова та тяжка хвороба Івана Гавриловича, і, невдовзі, 17 грудня 1989 року перестало битися серце першого керівника клініки. Наступним керівником було призначено В.І. Гайовича а назву клініки було змінено на «Мікрохірургія та реконструктивної хірургії кисті». В.І. Гайович продовжував традиції започатковані, Іваном Гавриловичем, накопичувався досвід мікрохірургічних втручань, і аналогічна пересадка малогомілкової кістки вже тривала 6-8 годин.

На той час співробітниками клініки захищено низьку кандидатських дисертації.

У червні 1990 року Гайович В.І. захистив кандидатську дисертацію «Удосконалення методів пластики васкуляризованими шкірними клаптями при лікуванні травм кисті», це була перша дисертація на теренах України, яка була присвячена теоретичним аспектам васкурялизації шкірних міросудинних клаптів та практичним втіленням теоретичних здобутків при виконанні відновлювальних мікрохірургічних втручаннях. Науковим керівником дисертації був покійний І.Г. Антонюк. У цій роботі були встановлені закономірності кровопостачання аксіальних клаптів шкіри, розроблені способи проектування та підняття вільних шкірних клаптів на судинній ніжці та висвітлені важливі аспекти використання шкірних трансплантатів для пластики дефектів шкіри на кисті.
В квітні 1991 року кандидатськи дисертації захистили С.С. Страфун — «Профілактика і лікування ішемічних контрактур кисті», та А.П. Лябах: — «Автотрансплантація суглобів на судинній ніжці», та. Науковим керівниками дисертацій цих дисертацій став проф. О.І. Рибачук.

В дисертаційній роботі Страфуна С.С. у експерименті вперше вивчено динаміку гістоморфологічних змін у м’язах, судинах та нервів внаслідок місцевого ішемічного гіпертензійного синдрому (МГІС), що дало змогу визначити тактику лікування хворих з МГІС. Було уточнені певні патогенетичні аспекти розвитку МГІС та вплив підвищеного підфасціального тиску на розвиток ішемічних контрактур кисті. Була удосконалена тактика лікування хворих з ішемічною контрактурою кисті на різних її стадіях, запропоновані варіанти вільної або невільної пересадки м’язів та різні види транспозицій сухожилків при лікуванні тяжких деформацій кисті та верхньої кінцівки внаслідок ішемічних уражень кінцівки. Матеріали згодом вилились у монографію „Профілактика, діагностика та лікування ішемічних контрактур кисті та стопи”, яка вийшла у 2007році.
У своїй дисертації Лябах А.П. вперше, на експериментальний моделі, проаналізував динаміку рентгенологічних та гістоморфологічних змін в суглобовому хрящі, кісткової тканини при мікрохірургічній аутотрансплантації суглоба на судинній ніжці. Були встановлені необхідні для цих втручань особливості судинної анатомії стопи, що дозволило суттєво вдосконалити техніку пересадки суглобів стопи на кисть. Розроблений спосіб формування першого запястно-пясткового суглобу з використанням вільного комплексу тканин стопи на судинно-нервовій ніжці та спосіб аутовенозного протезування судин малого діаметру.

В червні 1991 року Курінний І.М., під керівництвом проф. Георгія Васильовича Гайко та проф. Віталія Івановича Цимбалюка захистив кандидатську дисертацію «Хирургическое лечение застарелой сочетанной травмы срединного и локтевого нервов». У своїй кандидатській дисертації Курінний І.М. розробив систему кількісної оцінки функції верхньої кінцівки, якою донині широко використовують у своїх дослідженнях широкий загал науковців, що займаються проблемами лікування патології верхньої кінцівки. Він розробив класифікацію поєднаної травми нервових стовбурів на передпліччі та зап’ястку, простежив ряд важливих залежностей, характерних для цих травм, та запропонував диференційовану тактику хірургічного лікування хворих з поєднаною травмою нервів на передпліччі та зап’ястку, яка дозволила значним чином просунутись у отриманні добрих результатів лікування.

Незважаючи на значні економічні труднощі, характерні для періоду тодішніх державних реформ, колектив клініки багато працював, освоював нові оперативні втручання, вдосконалював мікрохірургічну техніку. Наукові здобутки систематично висвітлювались у ґрунтовних публікаціях, доповідях на наукових конференціях та з’їздах.
У 1992 р після закінчення Київського медичного інституту в клініку був прийнятий на роботу Микола Миколайович Дрюк, який захопився хірургією сухожилків, що в подальшому було втілено у його дисертаційну роботу.

У 1992 рдо роботи у відділі долучився Василь Васильович Гайович, який щойно закінчив Ужгородський медичний університет. Він гармонійно влився у колектив клініки, наполегливо працював, опановуючи тонкощі хірургії кисті і мікрохірургії, активно приймав участь у всіх накових розробках клініки. Вивчення діагностичних та лікувальних аспектів розгинальних контрактур пальців в подальшому стало темою його дисертаційної роботи.

На початку 90-х років в клініці були започатковані та розвинуті напрямки хірургії плечового суглобу, лікування ушкодженнь плечового сплетення, діагностики та лікування ішемічних контрактур стопи.
У 1997 році, по закінченню Київського медичного інституту, до клініки був прийнятий Долгополов Олексій Вікторович, який поряд вивченням основ травматолгії та ортопедії активно розпочав освоювати мікрохірургічну техніку.

У вересні 1997 року В.І. Гайович полишив керівництво клінікою і переїхав в м. Ужгород, де був призначений на посаду завідувача відділенням травматологічного відділення обласної лікарні та головного травматолога Закарпатської області.

Керівником клініки було призначено к.м.н. Сергія Семеновича Страфуна який на той час закінчував працювати над докторською дисертацією.
З приходом нового керівника клініка отримала новий поштовх у своєму розвитку. Були започатковані нові напрямки наукових та клінічних досліджень, значно збільшились показники хірургічної активності.

В 1998 році була захищена кандидатська дисертація Дрюка М.М. – «Хірургічне лікування та післяопераційна реабілітація хворих з застарілими пошкодженнями сухожиль згиначів пальців кисті у критичній зоні». В дисертації розроблені та обґрунтовані нові підходи до реабілітації та хірургічного лікування хворих із застарілими ушкодженнями сухожиль згиначів пальців кисті в критичній зоні. Запропоновано та впроваджено в клінічну практику оригінальну конструкцію тимчасового імплантата для формування піхви сухожиль при двохетапній тендопластики. Вперше в післяопераційній реабілітації у хворих з застарілими ушкодженнями сухожиль згиначів започатковано ранню активну функцію пальців кисті.

У червні 1999 року С.С. Страфун захистив докторську дисертацію присвячену темі: «Комплексне ортопедичне лікування хворих із застарілими ушкодженнями плечового сплетення та периферичних нервів верхньої кінцівки». Науковим консультантом дисертації був д.м.н. професор, член кореспондент АМН України Цимбалюк В.І.

Робота ґрунтувалась на аналізі результатів обстеження та лікування великого масиву хворих зі застарілими ушкодженнями плечового сплетення та периферичних нервів верхньої кінцівки. Вперше була проведена комплексна гістоморфологічна, біохімічна, міотонометрична, сонографічна та електрофізіологічна оцінка змін у денервованих м’язах на різних етапах денерваційно-реінерваціного процессу, що дало змогу запропонувати оригинальну систему оцінки функціонального стану м’язів. Обгрунтовна і вдосконалена система засобів оперативної ортопедичної корекції у таких хворих, розроблені нові способи оперативного ортопедичного лікування і запропонована робоча класифікація ступенів важкості застарілих ушкоджень плечового сплетення. Використання системи комплексного диференційного ортопедичного лікування у хворих із застарілими ушкодженнями плечового сплетення дозволило отримати значний приріст функціональних показників верхньої кінцівки. На основі результатів роботи, хворі із тяжкими, незворотними ураженнями плечового сплетіння отримали нові можливості набуття основних функцій кінцівки за рахунок ортопедичної корекції, транспозиції м’язів, комплексу стабілізуючих та динамізуючих операцій. За результатами науково-практичної роботи вийшла монографія «Комплексне лікування пошкоджень плечового сплетіння».

В 1999 році, після закінчення Київського медичного інституту, до клініки була прийнята Оксана Георгієвна Гайко. Талановитий та наполегливий молодий спеціаліст Оксана Георгіївна активно вивчала основи ортопедії та травматології, проте особливу увагу приділяла вивченню проблем остеопорозу та дослідженню ушкоджень периферійних нервів кінцівок. Під керівництвом С.С.Страфуна докладно опанувала особливості електрофізіологічного дослідження периферичних нервів, вдосконалюючи свій фаховий рівень на різноманітних курсах з неврології та електроміографії. Відповідальна і наполеглива праця не минула дарма і, згодом, О.Г. Гайко стала одним із провідних фахівців в України з питань електроміографії, а з 2006 року призначена керівником відділу функціональної діагностики нашої установи.

На кінець 90-х багаторічна наукова робота колективу вилилась у захист низькі кваліфікаційних робіт. Так, у жовтні 1999 року В.В. Гайович під керівництвом С.С. Страфуна захистив кандидатську дисертацію на тему «Хірургічне лікування розгинальних контрактур п’ястково-фалангових суглобів у хворих з наслідками травм верхньої кінцівки». В основу роботи покладено аналіз результатів обстеження та лікування значної кількості хворих із розгинальними контрактурами п’ястково-фалангових суглобів різного генезу. Вперше розроблена система профілактики, лікування та післяопераційної реабілітації хворих з розгинальними контрактурами п’ястно-фалангових суглобів, яка надала можливість до диференційовано підходу до лікування цих контрактур, визначати тактику та обсяг медичної допомоги на різних етапах лікування. Вдосконалено операції з мобілізації п’ястково-фалангових суглобів, розроблено та впроваджено в практику пристрій для їх виконання, а також методика післяопераційної реабілітації. Доведено, що індивідуальні особливості обміну колагену впливають на функціональні результати лікування наслідків травм верхньої кінцівки.

Того ж року під керівництвом Гайовича В.І. була захищена кандидатська дисертація В.Г. Лєскова «Профілактика, діагностика та лікування ішемічної контрактури стопи». Це була перша подібна робота по цій тематиці на теренах колишнього СРСР, де на значному матеріалі було виявлено та проаналізовано причини виникнення ішемічних контрактур стопи, вдосконалено існуючи методи профілактики, діагностики та лікування МГІС гомілки та стопи, вивчено функціональний стан периферійного кровообігу нижньої кінцівки у хворих з ішемічною контрактурою стопи за даними реовазографії та термографії в залежності від тяжкості та стадії ішемічної контрактури стопи: запропоновано класифікацію МГІС гомілки та стопи, а також класифікацію ішемічних контрактур стопи; розроблено та обґрунтовано систему діагностики і комплексного лікування хворих з ішемічними контрактурами в залежності від тяжкості та стадії патологічного процесу.

Протягом останнього десятиріччя у роботі клініці традиційно розширювалися напрямки хіруругічної та наукової роботи. Більш широко оперували хворих з травмами плечового та ліктьового суглобів, ушкодженнями ротаторної манжети. Поряд з продовженням відновлення лікування хворих з ушкодженням периферійних нервів, надавали допомогу пацієнтам на компресійну невропатію периферійних нервів, продовжувала свій розвиток хіруругія стопи, пересадка невільних та вільних шкірних клаптів на верхніх та нижніх кінцівках.

У жовтні 2002 року проф. Страфун С.С. був призначений на посаду заступника директора по науці, а у жовтні 2003 року йому було присвоєно звання професора.
У 2003 року до клініки прийнятий Руслан Олексійович Сергієнко, з приходом якого в клініці був започаткований артроскопічний напрямок відновної хірургії, активно стали вивчалися питання діагностики, лікування та реабілітації хворих на адгезівний капсуліт.

У червні 2003 року кандидатську дисертацію на тему „Хірургічне лікування ушкоджень ротаторної манжети плеча” під керівництвом С.С. Страфуна захистив О.В. Долгополов. Робота, що присвячена питанням хірургічного лікування ушкодженням сухожилків ротаторної манжети плеча базувалась на аналізі результатів хірургічного лікування 77 пацієнтів з ушкодженнями м’язів – ротаторів. Були проведені біомеханічні дослідження по моделюванню дії різних м’язів ротаторів. На підставі власних спостережень розроблено діагностичний алгоритм діагностики та лікування цих ушкоджень. Вдосконалення способів відновлення ротаторів плеча та реабілітаційних заходів дозволили суттєво покращити результати лікування у цієї категорії пацієнтів.

Клиника микрохирургии и реконструктивной хирургии верхней конечности.